Так сталось, що мій трек потрапив до однієї групи. І там його навіть запостили.

Я послухав цей трек. Подумав, що це дуже далеко від ідеалу. Не те, щоб мені не сподобалось. Але і не сподобалось. Ну було й було.

Сам прецендент цікавий. Як змінюється сприйняття світу і себе. Докази своєї недовершеності можна навіть видалити з ВК, але дійсності то не змінить.

Так що в мене лиш один шлях лишився — вдосконалитись настільки, щоб ті старі треки слухали, не дивлячись на їх недосконалість. Бо це треки того хлопця, що є автором "..."

Багато чого йде не так, як мені б хотілося.

Але, як показує нинішній мій стан, це аж ніяк не впливає на моє почуття кайфу. Насолода від життя не затьмарюється ніякими негараздами. Так, незручності незручні. Так, вони проминуть. От і вся «філософія».

Але це працює. Не знаю, наскільки цей метод можна притулити до інших, але я знаю, що притулити можна до будь-кого.

Розкажу, як це відбувається у мене. Ввечері я просто сідаю і подумки перебираю свій день, виділяючи знакові моменти і поділяючи їх на позитивні і негативні. Після цього відкидаю ті негативні, про які я б і так забув, але, через свій метод, згадав. Відкидаю також ті негативні моменти, що мене не уразили. Якщо щось залишилось (а таке трапляється винятково рідко), то я вирюшую — розібратися можу чи ні. Якщо ні — забуваю. Насильно. Просто стираю з пам*яті. Якщо можу — то вирішую. Після цього я ще раз перебираю позитивні моменти і розумію, що моє життя не таке уже й погане.

От у мене, наприклад, сьогодні згоріла можливість отримати бали на шару. Але я дізнався про це тоді, коли вже нічого не міг зробити. «Файл видалено». Горло ще болить. «Відкласти вирішення на потім» = «Саме пройде».

Але ж і позитив був. Моя кохана поруч. Нам добре разом. Ми подивилися сьогодні чудовий м/ф. На завтра немає семінарів...

Особисто для мене переважає «усмішка», тому і відчуття від дня в мене в тому ж позитивному ключі. Так багато депресій можна було б уникнути, так багато посмішок можна було б побачити, якби… Але маємо те, що маємо. Живемо у тому, у чому живемо. Саме тому важливо в першу чергу самому бути в гармонії зі світом. Не влипати в те, що під ногами, а дивитися кудись крізь стару 35-міліметрову фотоплівку.

Якщо виникають якісь питання — я завжди готовий відповісти на них при особистому спілкуванні. Окремі коментарі я видаляю, бо у деяких людей немає мізків, але, у більшості випадків, я все ж відповідаю. Доброго всім життя

Для початку, для завершення і для основної частини — незабаром «Ретро #1». Поки що це вся інфа про цей реліз.

Ще хотілося б написати про ось яку неприємну річ. Намалюйте в уяві опік. А тепер хімічний опік (може, хтось згадає Марлу, але на те не сподіваюсь). Так от. Опік. Уявіть його на руці. Неприємно? Оу так. А тепер на обличчі. Неприємно? Ще гидкіше. А тепер уявіть опік від рідини для полоскання (концентрат) на внутрішній частині горла. Уявили? А тепер забудьте, бо виглядає це ще гірше, а болить так, що хочеться вбивати хом*ячків та сусликів.

Ну а тепер про більш лайтове. Блейз. Я просто кайфую від його передачі. За сьогодні «вбив» дивани з Доном Бенладеном та М.У.В.

Нігер розумніший, ніж вам усім здається. Ні разу не шкодую, что почав слідкувати за його творчістю. Розклади про життя взагалі та про армію і школоло в окремості — шик.

Про Честа знав вже давно, але про нього. як про цікаву людину. дізнався лише сьогодні. До речі, останній реліз Капелли — вах, персик.

Взагалі, Блейз особисто мені відкрив Даниїла «Усача» Вахрушева та Янг Траппу як людей і особистості. Там взагалі переформатування шаблону було.

Ще щось хтів до вас донести, але, відчуваю, вже наступним разом.

Ну а на закуску хочу поділитися з вами оцією цікавинкою rymy.in.ua

Ну що ж, не знаю навіщо і для кого, але я це пишу.

Для початку пара роз*яснень. Доволі популярним, як по мірках моєї соціальної активності, став мій Твіттер. Ну, «популярним». Але ж. Хтось та читає. А в наш час і 2 людини — вже багато. Макрокосмос же кожен відкриває, ніколи за іншими спостерігати. Але не суть, повернімося до думки. Вона полягає у тому, що Твіттер нікуди не зникне. І моя фішка з хеш-тегами також. АЛЕ. Аж 140 символів моій широкій душі замало. Та й до того ж, попрактикую тут українську. Чом би й ні? Філолог я, чи що.

https://twitter.com/MAXYMUM_UA

Не думаю, що хоч хтось мої потуги і думки оцінить, але, якщо б мені було це важливо, я б не займався музикою. Серйозно. Бажання «повернення» приходить лиш за декілька днів після того, як пісня вже в ВК. 

З блогерством те саме. Я просто це роблю. А там вже подивимося, що з цього вилізе. 

Завжди свій, Нахабний Макс.